Приклад з практики 1
Чи потрібно повідомляти лікарям про наявність ВІЛ-інфекції?
Анастазія О. щойно знайшла нову роботу та переїхала в інше місто. Вона шукає нову стоматологію для проходження контрольного обстеження, і хотіла б також зробити чистку зубів.
Нарешті Анастазія вибирає стоматолога, в якого хороші відгуки на різних порталах.
Заповнюючи анкету пацієнта, вона не вказує про наявність ВІЛ-інфекції. Вона неодноразово чула, що багато лікарів відмовляються від лікування, коли дізнаються, що новий пацієнт інфікований ВІЛ.
Анастазія без проблем отримує бажане лікування. Однак вона трохи хвилюється через те, чи може вона бути притягнута до відповідальності за неповідомлення інформації?
Нам невідомо жодного випадку, коли б пацієнта притягували до відповідальності за неповідомлення інформації про наявність ВІЛ-інфекції.
За загальним правилом не існує зобов’язання щодо розкриття відомостей про ВІЛ-захворювання. Однак не виключено, що лікарі можуть розцінити неповідомлення як порушення договору про надання медичних послу (див. ст. 9), який базується на принципах співпраці та довіри, і відмовити у подальшому лікуванні.
У певних ситуаціях пацієнти можуть стверджувати, що про ВІЛ-інфекцію не було повідомлено через те, що інакше вони могли б не отримати відповідного лікування. Зокрема це стосується лікарів-стоматологів, які в сільській місцевості інколи відмовляються лікувати ВІЛ-інфікованих.
Якщо ви зіткнулися з подібним випадком відмови в лікуванні (див. наступний приклад), ви можете поскаржитися в Лікарську палату (в Палату стоматологів) або уповноваженому з захисту прав пацієнтів і отримати підтримку, наприклад, в центрах профілактики та боротьби зі СНІД та контактному пункті з питань дискримінації ВІЛ-інфікованих (→ див. адреси, ст. 44 і дальше).